Стартувала передвиборча кампанія до органів місцевого самоврядування. Влада починає згадувати свої попередні передвиборчі обіцянки і запускає в дію надійну, перевірену  попередніми виборчими кампаніями схему нагнітання пристрастей навколо мовного питання. Просто вражає невичерпність енергії «команди професіоналів» у бажанні реалізувати свої «недооцінені» законотворчі та управлінські потенції.

7 вересня у Верховній раді України керівниками коаліції  зареєстровано законопроект "Про мови в Україні”, який суттєво змінює мовну картину в Україні. «Творячи право» народні обранці користуються золотим принципом юриста про те, що не буває  вірного чи невірного вирішення ситуації – все залежить від того, як ти інтерпретуєш і подаси те чи інше положення. Неважливо, що Європейська хартія регіональних мов або мов меншин має на меті захист тих мов, які знаходяться в занепаді чи перебувають на межі зникнення. Головне, що парламентарії змогли це використати при розробці нового проекту закону і прикриваються цим від будь-яких зауважень та дорікань. На кожну з 15 мов, які передбачені проектом закону, поширюються положення про регіональні мови чи мови меншин. Тобто, якщо кількість осіб – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення. Це дає можливість, наприклад, Чернівецькій обласній державній адміністрації  складати звіти до Кабінету Міністрів України румунською, Закарпатській ОДА – угорською, Запорізькій – російською. Доречі, зверніть увагу на оригінальність способу вирішення болючої проблеми чиновників-українофобів, яких привела нова влада. Тепер не треба намагатись робити кволі потуги у демонстрації свого бажання вивчити українську – можна продовжувати спокійно користуватись мовним гібридом. Тому що нинішня бюрократія не знає навіть своєї новоспеченої «регіональної».

 Аналізуючи реформаторську політику ПР, можна виявити чіткий і досить простий алгоритм: після розробки законопроекту обов`язково потрібно залучитись підтримкою «європейської громадськості». Останнє словосполучення використовується як гіпнотичне, і відповідь на будь-яке питання щодо новоспеченого законопроекту чи концепції легко нівелюється посиланням на Європу, яка дала добро. Останнє сприймається як аксіома і додаткового доведення не потребує. При цьому сама Європа навіть не здогадується, як «регіоналівські професіонали» оперують її заявами. Так було із законом «Про судоустрій і статус суддів», так само працюють і зараз – візит Верховниого комісара ОБСЄ у справах національних меншин Кнута Воллєбека нинішня влада використала, щоб отримати завірення про готовність підтримувати зусилля української влади у зміцненні законодавчої бази в галузі мовної політики. По «накатаній», як кажуть.

Останній крок – нагадати людям «про проблемне», використавши совдепівський прийом – створити ілюзію «загальнонаціонального горя» у мовному питанні. Спікер ВР Володимир Литвин попрохав президента Національної академії наук Бориса Патона надати експертний висновок щодо законопроектів про мовну політику та висловив думку про необхідність проведення широких консультацій у форматі круглих столів із залученням широкого кола фахівців, представників національних меншин, а також лідерів депутатських фракцій. Таким чином влада вирішила подбати про нерви наших громадян. Щоб вони не звертали увагу на галопуючий ріст цін, краще хай поговорять про мову. Тут відразу виникає невеличке питання по темі: «А якою мовою говорити про мову, пане спікере?»

Історія повторюється. Матеріалу для аналізу вистачає. Питання тільки в тому, чи зможемо ми здати екзамен по аналітиці національної свідомості?...

 Максим Паляниця