Святкуючи масу дат, відзначаючи непересічні події, забуваємо привітати з професійним святом найліпшого товариша, який допомагає пережити такі тягучі самотні години – фільм. Відсотків 80, мабуть, людей у нашому суспільстві не уявляють проведеного дня без телевізора чи комп’ютера і декількох фільмів, серіальчиків чи шоу. Проте, той факт, що кожна субота вересня  - День українського кіно, викликає подив і супровідне запитання, а чи справді він( такий день) існує?

Є міліціонер – є День міліції, є прокурор – є День працівників прокуратури, є фільм – є День українського кіно. Хоча фільмів не дуже багато і пишатися, відверто скажемо, особливо нічим (бо, як говориться, усе пізнається у порівнянні), декілька стрічок, особливо короткометражок, вибрати для себе можна.

Знайшли ми чудовий, як на мене, документальний фільм 2011 року присвячений сучасному українському кіно з іронічною назвою «Український пацієнт». Фільм молодого українського режисера Дмитра Авдєєва розповідає про життя українського кіно 20-річного віку, яке може померти, не відчувши смаку найцікавішої частини життя – молодості. В додаток переглянули масу короткометражок , «50 грам для гопника» особливо вразила, з анімашок сподобалась «NEXT». 

Поділитись враженнями захотілось з іншими – в п’ятницю ввечері вирішили показати документалку та короткометражки в гуртожитку. Відразу подяка тим тридцятьом людям, які прийшли.Вони не лише подивились фільми, отримали у подарунок такий рідкісний у наш час номер «Фугаса» , а й оцінили нашу спробу внести вклад в розвиток українського кінематографу. Ми скористались порадою одного із режисерів – взяли камеру і почали знімати. Із отриманого зробили кліп-презентацію діяльності Молодого Народного Руху, яку й показали в кінці.

Я так розумію: якщо люди посміхаються  і дякують – значить сподобалось. Наче всі посміхались  і дякували, хоча ні – один спідлоба дивився! Треба собі не забути подякувати!

Максим Паляниця