15:33 Патрiарх Фiларет: "Без дозволу КДБ eпископами не ставали" | |
Виповнилося 50 рокiв вiд початку архиєрейського служiння глави Української Православної Церкви Київського патрiархату Хiротонiя на єпископа вiдбулася
4 лютого 1962-го, коли архимандритовi Фiларету сповнилося 33 роки. Такi ювiлеї
позитивно вражають -- пiвстолiття лише з початку архипастирського служiння, 45
рокiв iз яких на київськiй кафедрi! А священичу дiяльнiсть чернець Фiларет
розпочав аж 60 рокiв тому, коли отримав сан iєромонаха. Зрозумiло, що приємно
дивують вiрян УПЦ КП не так формальнi роки життя i дiяльностi 83-рiчного
Патрiарха, як активнiсть, з котрою предстоятель у таких лiтах керує Церквою.
Господь дає йому сили провадити свою мiсiю, i Патрiарх не дозволяє собi послаблення -- робить це наполегливо, з незмiнним завзяттям. З нагоди ювiлею Патрiарх Фiларет погодився на дуже вiдверту розмову iз журналiстом "Експресу" -- про початок свого служiння Боговi, спiвпрацю з КДБ та свою участь у сходженнi нинiшнiх найбiльших українофобiв у Московському патрiархатi, про нинiшнє i майбутнє українського православ'я. -- Ваша Святосте, скажiть, будь ласка, що для Вас -- сина робiтника з Донеччини -- стало поштовхом до обрання священничої дороги? -- Таким поштовхом стала загибель мого батька на фронтi. Я любив свого батька, i коли надiйшла звiстка про його смерть, почав розмiрковувати -- iснує вiн чи не iснує? У радянськiй школi мене навчали, що пiсля смертi людина не iснує. А любов до батька, яка залишилася у моєму серцi, пiдказувала менi, що вiн є, що вiн не пiшов у небуття. Таким чином впевнився, що iснує вiчне життя, навернувся до Бога, до Церкви i твердо вирiшив присвятити своє життя служiнню Христу. -- Нинi Ви "самостiйник", у храмах УПЦ КП служать українською мовою. А як ви ставилися до української мови i українських нацiональних почувань у юнi роки? -- Намагання декого подати Донбас як iсторично не український регiон не мають пiд собою грунту. Моє рiдне село, як i навколишнi, було україномовним. I школа в нас була українська. Тому українська мова для мене завжди була рiдною, батькiвською мовою. Також i моя родина -- i по лiнiї батька, i по лiнiї матерi -- українцi. А дiвоче прiзвище моєї матерi -- Опришко. I в нашiй родинi завжди вважали, що це є вказiвка на походження її предкiв вiд карпатських опришкiв. -- У розмовi про початок Вашого служiння неможливо оминути й теми, яку на обивательському рiвнi обговорюють ще з початку 1990-х. Кажуть, у 1960-х iнiцiйована московським Патрiархом хiротонiя нового єпископа могла вiдбутися тiльки в разi схвалення кандидатури КДБ... Чи правда, що високi iєрархи навiть звання у спецслужбi отримували, зокрема Ви дослужилися до звання полковника? -- Те, що у мене є якесь звання, -- брехня, яку поширили на початку 1990-х рокiв, щоб або примусити мене вiдступити вiд боротьби за автокефалiю, або викинути з Церкви. Я нiколи не був нi офiцером, нi агентом КДБ. Але з КДБ спiвпрацював -- бо в Радянському Союзi служити Церквi та не стикатися з держбезпекою було неможливо. Чому неможливо? Тому, що держава була вимушена допустити iснування Церкви, але нiколи їй не довiряла, вважала "п'ятою колоною". I за Церквою, як за "колоною", був особливий нагляд -- за всiм суспiльством влада стежила, але за Церквою стежила значно бiльше. -- У чому це виявлялося? -- Наприклад, треба призначити на парафiю священика -- але без довiдки
уповноваженого у справах релiгiй, так званої реєстрацiї, священик служити на
парафiї не мiг. А уповноваженi або самi були офiцерами КДБ, або були пов'язанi
з ним. Тому, аби призначити священика, треба було переконати владу, що вiн не
буде порушувати законодавство, що вiн лояльний до держави. Спiвпраця це чи не
спiвпраця? Але, крiм такої спiвпрацi, на яку були вимушенi йти всi архиєреї та переважна
бiльшiсть священикiв, була ще iнша "спiвпраця" -- коли писали в КДБ
доноси, були фактично агентами. От таких було не багато, i ми в своєму
середовищi їх знали. На таку "спiвпрацю" я нiколи не йшов,
"стукачем" чи агентом нiколи не був. Хоче мене до цього i схиляли, а
на початку, у сталiнськi часи, навiть погрожували розстрiлом. -- Отже, пройти хiротонiю на єпископа без згоди КДБ тим паче було неможливо? -- Атож! Можете зрозумiти, що коли так пильно влада стежила за священиками, то
тим бiльше стежила за єпископами. Без згоди влади рукоположити єпископа було
неможливо. Але це не означає, що кожен єпископ мав ставати агентом - цього не
було. I мене, до речi, певний час КДБ не дозволяло рукоположити на єпископа -
хоча про це просив i митрополит Київський Iоан (Соколов), i патрiарх Алексiй
(Симанський). На завадi цьому, думаю, якраз i стало те, що я навiть пiд
погрозами розстрiлу в 1952 роцi не погодився бути "стукачем". I знаю,
що за це в "комiтетi" я завжди лишався пiд певною пiдозрою. -- Чи правда, що саме Ви висвятили в єпископи двох найбiльш знаних нинi
опонентiв Київського патрiархату -- московського Патрiарха Кирила та
митрополита Одеського й Iзмаїльського УПЦ МП Агафангела? Чи не шкодуєте, що
долучилися до їхнього пiднесення? -- Так, я брав участь в рукоположеннi й Патрiарха Кирила, i митрополита
Агафангела, i митрополита Володимира (Сабодана), i багатьох iнших. Якщо говорити про Кирила, то з ним ми мали дiловi стосунки, спiвпрацювали,
могли навiть говорити про те, про що з iншими не розмовляли б. Але вiн, як менi здається, мiж служiнням правдi Божiй
та служiнням росiйським iнтересам, вибрав останнє. Тому i ставиться до
Української Церкви так, як влада Росiї ставиться до України. А от митрополита Агафангела рукоположити я був вимушений. Коли в серединi
1970-х рокiв звiльнилася Вiнницька єпархiя, якiй тодi була пiдпорядкована ще й
Хмельницька єпархiя, влада через Раду у справах релiгiй поставила умову, що
вона дозволить призначити на звiльнене мiсце лише Агафангела, котрий тодi був
ректором Одеської семiнарiї. Я був проти, бо знав його, знав, хто вiн такий.
Але влада поставила умову: або вiн, або не буде нiкого. I могла би цю умову
виконати, так що двi великi єпархiї залишалися би без єпископа. Тодi я подумав:
краще нехай буде недостойний, але єпархiї не залишаться без архиєрея. I
погодився. Агафангел завжди служив тiй владi -- Кремлю. За це влада його завжди
пiдтримувала. Але яка йому буде користь iз цiєї пiдтримки, коли доведеться
постати перед судом Божим? -- Чи пам'ятаєте (може, то був якийсь момент особливий), як Ви вирiшили
провадити керовану вами тодi УПЦ Московського патрiархату до автокефалiї? I
чому, до речi, самi ж виступали проти автокефалiстiв ще роком-двома ранiше? -- Допоки Україна була частиною Радянського Союзу, я вважав, що Церква не може
стати автокефальною, бо влада цього не дозволить. Бо ця влада двiчi вже
руйнувала Автокефальну Церкву -- в 20-х роках i пiсля вiйни. Але тiєю мiрою,
якою Україна отримувала бiльше прав у складi Союзу, я домагався, щоб i Церква
мала бiльше прав. Тому в 1990 роцi екзархат був перетворений на самостiйну в
управлiннi Українську Православну Церкву, а коли проголосили незалежнiсть, я
вiдразу скликав спочатку Архиєрейський собор, а потiм Помiсний, i всi
одностайно пiдтримали автокефалiю. I якби тодi Москва та спецслужби не почали заколоту в Церквi, не органiзували так званий Харкiвський
собор, у нас не було б роздiлення, i автокефалiя була б, думаю, вже визнана. -- Правду кажучи, нинi доволi дивно читати Вашi коментарi, дуже прихильнi до
предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира, обраного на противагу Вам саме на
тому соборi. Що змiнилося, якщо порiвняти з 1990-ми роками? -- Митрополита Володимира я знаю ще з часу, коли вiн був учнем семiнарiї в
Одесi. I коли в нього був складний перiод стосункiв з митрополитом Никодимом
(Ротовим), який фактично керував церковними справами, я прийняв його в Київську
єпархiю вiкарним єпископом -- це було в 60-х роках. Тож кiлька лiт вiн навiть
служив пiд моїм керiвництвом. I далi ми працювали в Росiйськiй Церквi разом. Але, на жаль, вiн спокусився, коли йому Москва запропонувала стати
предстоятелем УПЦ замiсть мене -- стати шляхом неправди. Зрозумiло, по-людськи
цей його вчинок i деякi iншi були менi неприємнi. Але я розмiрковував: що краще
i для мене, i для нього -- ворожнеча мiж нами чи примирення? Адже вiн мiй брат
i по вiрi, i по служiнню, i по нацiї. Тому я щиро простив усе, що було мiж
нами. Я знаю, що вiн любить Україну, i саме тому, хоча i прийшов сюди як слуга
Москви, тепер у неї на пiдозрi, як автокефалiст. I я -- автокефалiст. (Усмiхається).
Це нас i зближує. -- Митрополит Володимир останнiм часом дуже хворiє. I в очолюванiй ним Церквi
почалася боротьба за владу. Притiм не тiльки особистiсна, а й "партiйна"
-- мiж iєрархами, налаштованими на автокефалiю, i навпаки -- на змiцнення уз iз
Москвою. Як, на Вашу думку, розгортатимуться подiї у разi перемоги тiєї чи
iншої "партiї"? -- Усе в руках Божих. Люди дiють -- але над усiма дiє Бог, який i погане
спрямовує до добрих наслiдкiв. Якщо в УПЦ МП переможуть проукраїнськi сили --
наше зближення триватиме. I це приведе, зрештою, до єдиної Помiсної Церкви.
Якщо ж переможуть промосковськi сили -- це викличе збурення всерединi Церкви
Московського патрiархату, може навiть статися i розподiл. I тi проукраїнськi
сили, якi в нiй є, i на якi Москва тиснутиме, будуть зближуватися з нами. Що
теж сприятиме утворенню єдиної Помiсної Церкви. У цьому я бачу промисел Божий
-- як би не розвивалися подiї, але, зрештою, вони будуть на користь церковної
єдностi. -- Правду кажучи, всiх вразило спiльне звернення до народу трьох традицiйних
Церков, оприлюднене 1 грудня. Якої мети Ви намагалися досягти цим кроком i як
вiдбувався процес узгодження позицiї? -- Наша спiльна мета -- розворушити українськi патрiотичнi сили, скликати їх до
конструктивної працi. I зробити це, запропонувавши як основу духовнi, моральнi,
а не полiтичнi чи економiчнi цiнностi. Ми ставили за мету започаткувати цей
процес, дати поштовх, щоби потiм вiн розвивався вже як суспiльна iнiцiатива, де
Церква -- не керiвник, а лише один з учасникiв. Тому протягом двох мiсяцiв, що передували 1 грудня, тривала пiдготовча робота,
складали спочатку тези, потiм текст звернення, вiдбувалися зустрiчi з
потенцiйними учасниками. I менi здається, що ця iнiцiатива виправдала покладенi
на неї сподiвання. -- Чи спiвслужать нинi зi священиками та iєрархами УПЦ КП служителi зарубiжних
православних Церков. -- Не всi, але деякi спiвслужать. Москва на такi випадки реагує дуже гостро,
коли довiдується. Тому, якщо ранiше ми iнколи писали про це, тепер цього не
робимо, аби не полегшувати нашим супротивникам можливостi протидiяти нам. Але в
цiлому в православному свiтi про нас за останнє десятилiття дедалi бiльше
дiзнаються правди -- i це покращує ставлення до Київського патрiархату. -- Недавно дiзнався, що Ви не тiльки керуєте Церквою, але й особисто
перекладаєте Святих Отцiв. Розкажiть про цю грань своєї дiяльностi -- кого та з
яких мов перекладаєте, якi ще плани не втiленi, але вже маєте їх? -- Помiсна Церква не може розвиватися, якщо в нiй не розвивається богослов'я. А
фундамент богослов'я -- це Святе Письмо i творiння Святих Отцiв. Тому для
розвитку Української Церкви необхiдно мати i Бiблiю, i творiння Святих Отцiв
сучасною українською мовою. Притiм мати не колись, у вiддаленому
майбутньому, а сьогоднi. На жаль, у нас ще нема необхiдної кiлькостi спецiалiстiв, якi одночасно й
добре знали б давнi мови, передусiм грецьку, i мали би належний богословський
рiвень. Тому переклади ми робимо переважно з росiйської мови -- з видань,
церковний авторитет яких засвiдчений часом. Перше, що слiд було зробити, -- перекласти все Святе Письмо й основнi
богослужбовi книги. Бо нинiшнi переклади вже не вiдповiдали вимогам сучасної лiтературної мови, багато богослужбових текстiв,
якi, до речi, теж мають глибокий богословський змiст, взагалi не були
перекладенi. Тому найпершим своїм завданням я бачив переклад i видання повної
Бiблiї сучасною мовою, а також всiх основних богослужбових книг, якi
уможливлюють повноцiнне звершення українською мовою - i добове, i тижневе, i рiчне коло богослужiнь. Бiблiю перекладав iз росiйської мови, з так званого Синодального перекладу. А
богослужбовi книги, понад 20 томiв, або перекладав iз церковнослов'янської, або
ж редагував попереднi переклади. Коли ця праця завершилася, для духовного
повчання було перекладено з росiйської мови "Закон Божий", вибранi
"Житiя святих", виданi у 7 томах. Потiм переклав "Добротолюбiє"
у 5 томах -- збiрку творiнь i настанов подвижникiв про духовне життя. А потiм
настав час перекладати творiння Святих Отцiв. -- Перекладаєте все самi чи керуєте роботою iнших людей? -- Однi переклади роблю сам, iншi, зробленi нашими викладачами й аспiрантами
духовних навчальних закладiв, редагую. Творiння Василiя Великого, Григорiя
Богослова, Афанасiя Великого перекладав сам. Редагую переклади творiнь
святителiв Iоана Золотоустого та Григорiя Ниського, преподобних Iсаака i Єфрема
Сиринiв. -- I насамкiнець помрiймо про той час, коли всi українськi православнi
об'єднаються в лонi єдиної Церкви. Наскiльки велику роль ця Церква може
вiдiгравати у свiтовому православ'ї? Наскiльки вагому частку скласти? -- Єдина Помiсна Православна Українська Церква буде однiєю з найбiльших у
родинi Помiсних Церков -- i за кiлькiстю парафiян, i за кiлькiстю храмiв та
духовенства, i за iншими показниками вона буде на другому чи третьому мiсцi у
свiтi. Навiть зараз, коли ми роздiленi, лише Київський патрiархат є бiльшим, нiж
багато Помiсних Церков. Слiд нагадати, що Київ уже не раз упродовж своєї
християнської iсторiї вiдiгравав важливу роль у православному свiтi -- так було
в часи Хрещення Руси, коли звiдси йшло просвiчення вiрою до сусiднiх земель на
схiд та пiвнiч, так було в епоху святителя Петра Могили, коли Київська
митрополiя стала осередком i освiти, i богослов'я для всього православного
свiту. Саме тому ми й боремося за незалежнiсть Української Церкви, бо бачимо, що коли
ставали залежними, то занепадали, а коли мали свободу, розвивалися й досягали
значних успiхiв. Андрій Ганус | |
|
Всього коментарів: 1 | |
| |
"Патріарх пригадав, що на початку президентської каденції Януковича висловив переконання у розмові з єпископатом, що прийде час нормальних відносин з президентом. "І цей час прийшов. Президент України є українським президентом, а не російським губернатором. Віктор Федорович відчув себе українським президентом і захищає наші інтереси у спілкуванні з Росією", - сказав він."
Джерело
Якщо Янукович є Українським президентом, то я американський громадянин! Іноді церковні діячі, краще б не лізли в політику, бо від цього вони втрачають довіру віруючих.