У Росії ідеологічний ренесанс. Замість тотальної пропагандистської війни, критики України, як головного ворога російського народу і небезпеки помаранчевих сценаріїв, фонтанують свіжі ідеї доленосних перспектив житія країни. 

Найсвіжіша з них – креативна стратегія модернізації держави. «Ми створимо розумну економіку, побудуємо справжню Росію, яка займе гідні позиції в світовому розподілі праці», - заявив президент у недавньому зверненні до Федеральних Зборів. Винахід правлячого тандему Путін-Медведєв підхопили і посунули в народ бюрократія, експертне прокремлівське співтовариство, об`єднане партійними структурами бутафорських «єдиної і справедливої Росії».

У чому полягає ця сама «модернізація»?

Офіційно декларований сурковським агітпропом сенс «стратегічної концепції модернізації» полягає в тому, що Росія зможе стати наддержавою, зайняти місце під сонцем і влитися в «золотий мільярд», якщо зможе будувати своє процвітання не тільки на торгівлі нафтою і газом. 

Але, мабуть, мета у кремлівських стратегів зовсім інша. Багато що, на жаль, свідчить про те, що ідеологія модернізації – це новий мобілізаційний проект російської партії влади і «щойно він опанує масами» буде вирішена проблема збереження правлячого режиму, який сьогодні зазнає жорстоких ударів долі з причини, як казав той же Медведєв «хронічної відсталості, залежності від сировинного експорту, корупції».

Історичні аналогії очевидні. Винахід під кодовою назвою «модернізація» є матрицею сталінської індустріалізації, хрущовської доктрини ролі кукурудзи в будівництві соціалізму, горбачовського «нового мислення», «прискорення, гласності і перебудови». Ці минулі «маски авторитаризму» були покликані посилити залежність радянської людини від держави, створити механізми тоталітарного управління і контролю за людьми.

Цікаво, що в сучасній путінській Росії вже була ідеологічна мобілізація. Кремль, починаючи з 2000-го року, носився з ідеєю «суверенної», керованої демократії, яку економіст Євген Ясін назвав «маніпулятивною». Результат очевидний. Володимиру Путіну вдалося, за допомогою ЗМІ, не тільки приватизувати свідомість російських громадян, а й змінити політичні цінності російської еліти, в тому числі й інтелігенції. Тепер – новий крок.

Тому нинішня кремлівська ідеологічна доктрина «модернізації», не просто насторожує, але викликає страх у кожної розсудливої людини.

Як пишуть класики, кожне століття має своє середньовіччя. Режим Путіна-Медведєва, згорнувши єльцинівську демократичну спадщину в політичному і духовному житті країни, створив тоталітарну модель особливого російського типу. Путінський жарт «дякувати Богу, у нас ніяких виборів немає» і «ми з Медведєвим домовимося, хто буде наступним президентом Росії» добре ілюструватимуться правила політичного життя російського суспільства.

Респектабельна московська газета «Ведомости» після того, як в результаті знущань у Бутирці був фактично убитий адвокат Сергій Магницький, написала: «хотіли написати "чи можна в сучасній Росії здійснити модернізацію без політичної лібералізації”, але смерть людини у в`язниці позбавляє найменшого бажання говорити про це. Правоохоронні органи вільної Росії діяли методами, що по суті не відрізняються від методів НКВС 1937 року. Ми знали, що в Росії небезпечно бути опозиційним політиком, незалежним журналістом і правозахисником. Ми думали, що можна бути поза політикою і займатися своєю справою. Але Сергій Магницький загинув - і не від рук невідомих найманих вбивців, а від рук держави. Тієї самої держави, яку ми утримуємо на наші податки».

А ось кілька експертних оцінок. Михайло Ілларіонов, російський економіст із світовим ім`ям, переконаний, що «модернізація за Путіним-Медведєвим – це сталінізм». Директор інституту економіки РАН Руслан Грінберг назвав плани влади «модернізація в шарашці ГУЛАГу». На їх думку (та й не треба, мабуть, бути економічним гуру), економічний прогрес неможливий без кардинальних і принципових змін путінського політичного режиму.

Від Солженіцина - до Делягіна...

Водночас у російської інтелігенції є й інші, «правильні», підходи. Згідно з ними, оптимальна програма російської модернізації має реалізувати себе саме в неосталінізмі. Це стверджують вже не якісь там кремлівські Сурков, Павловський, Третяков чи Марков, а респектабельний ліберал Михайло Делягін. Останній цілком припускає неосталінізм у Росії, як «концентрацію ресурсів при державному стимулюванні».

Також цікаво тут навести приклад знакового переродження відомого кінорежисера Андрона Міхалкова-Кончаловського, який не з розповідей знає, що таке демократія і права людини. 

Майстер кіно переконаний, що «держава в рідкому вигляді зливається зі столу. Її треба підморожувати. Вона повинна жити завжди в підмороженому стані. Росія потребує авторитарного режиму. Інше питання – як це відбудеться і для чого цей режим? Це станеться не тому, хочете ви цього чи ні, а тому, що інакше все розвалиться». Про це Андрон Сергійович заявив на засіданні елітного інтелектуального «Нікітського клубу» в Москві.

Питається, не з місяця ж упали апологети неосталінізму в Росії, та ще й серед лібералів, у країні, яка пережила всі жахи сталінських концентраційних таборів, масових розстрілів, в країні, яка читала і добре знає Олександра Солженіцина, Євгенію Гінзбург, Варлама Шаламова, Юрія Домбровського, Сергія Довлатова. Проте, як бачимо.

Сам термін "неосталінізм” відображає зловісне політичне явище. Перш за все – це система влади. Останній президент СРСР Михайло Горбачов наголошував, що неосталінізм - це варіант сталінського режиму. Без масштабних політичних репресій, але з цькуванням політичних опонентів і тотальним контролем за всім політичним життям країни і будь-якими проявами політичної активності в суспільстві. Іншими словами, якщо російська «мобілізація» стане російською реальністю, тобто, почнеться будівництво (процитуємо ще раз Дмитра Медведєва) «справжньої Росії - сучасної, спрямованої в майбутнє молодої нації», швидше за все, це не буде ГУЛАГ, враховуючи, хоч би те, що Володимир Путін ніколи не повторюється. Але примусова праця, політична реакція, ідеологічний терор, придушення будь-якого інакомислення і «депортація» його в найближче зарубіжжя, судячи з усього, стануть реальністю вже найближчим часом.

Володимир Путін переконаний, що влада в епоху інформаційної революції втратила свій політичний характер. Для нього соціальні страти, групи суспільства та їх інтереси, які повинні бути політично представлені в законодавчих органах країни, – це не щось інше, як нафталін демократичних правил часів Маркса, Кейнса, Леніна. Путін вважає, що, маніпулюючи суспільною свідомістю, можна добитися будь-якого результату. Такою є логіка людини, яка здобула освіту і виховання в КДБ СРСР, політика, тріумф якої стане черговою трагедією для народів.

Чому неосталіністи бояться 82-річних правозахисників

Які побічні ефекти матиме російська «модернізація» за Путіним-Медведєвим?

Безумовно, логічним наслідком російського проекту «мобілізація» стане зростання насильства і централізації влади. Можна спрогнозувати, що це викличе опір російського соціуму. Адже, очевидно, що сьогодні важко знайти в Росії людей, які задоволені тим, що країна живе на гроші з продажу нафти і газу. Прихильники Путіна називають це «стабільністю», його супротивники «застоєм».

Відповідно, перед Путіним-Медведєвим постане проблема: або відмовитися від своїх намірів, або натомість одержати повне політичне фіаско, стати політичними пенсіонерами. Тому відмова від звичної моралізаторської риторики і демократичного фасаду російської влади зумовлена. У російської бюрократії добра пам`ять: у 1917 році більшовики на чолі з Леніним ідеями марксизму перемогли імперію, стали власниками величезного простору і населення в мільйони людей. Нарешті, безпрецедентне «рабство розвитку» досягло своєї вищої точки за Сталіна, який «одержав Росію з сохою, а залишив з ядерною зброєю». Чим не приклад для нинішнього політичного режиму? Натомість російського Термідора не буде, оскільки войовнича бюрократія (як писав Ф.Бродель, «наглядач над повсякденністю») контролює все політичне життя суспільства.

На закінчення, як ілюстрацію страху російської влади перед народом, реформами, «помаранчевою загрозою», хочу розповісти про те, як у Москві за чотири години до Нового, 2010 року в Москві на площі Маяковського кілька десятків людей спробували провести мирний пікет на захист 31 статті російської конституції. Тобто, захистити своє право на свободу мітингів, демонстрацій і зборів.

Проти двадцяти-тридцяти правозахисників, яких неформально очолювала глава Московської гельсінкської групи 82-річна Людмила Алексєєва, були мобілізовані 2 тисячі бійців московського ОМОНу та інших «конфіденційних» спецслужб, а також патріотичні молодіжні організації «Молода гвардія», «Наші», «Місцеві», які поставили на площі шатра і кричали в мегафони: «ганьба агентам американського Держдепу!». 

Ось знімок арешту Людмили Алексєєвої. Сюжет знаковий уже тому, що автор цих рядків багато раз спостерігав на прес-конференціях, круглих столах як немічна Людмила Алексєєва постійно пила серцеві краплі й пігулки. Але це не завадило бравому захисникові режиму путінсько-медведєвської демократії заарештувати бабусю російського правозахисного руху.

На закінчення, у зв`язку з тим, що досвід спільного мешкання на пострадянському просторі з непередбачуваною Росією, з її бажанням завдати першою ракетно-ядерного удару, повною беззахисністю перед цим політичним і ідеологічним азіатським монстром пропоную новому президентові України одразу після обрання виступити, подібно до Вінстона Черчілля у Фултоні, із Зверненням до народів і світу: «Про десталінізацію Росії». Текст можу підготувати.

Віктор Тимошенко, Москва-Київ

УНІАН