Наприкінці 1980-х років в СРСР найбільш «читабельними» газетами вважалися «Литературная газета» та «Аргументы и Факты». Їх наклади сягали кількох мільйонів примірників. Ці ЗМІ вичитували всі – і інтелігенція і пролетаріат, бо популярності їм надала Горбачовська «Перестройка» основною ознакою якої була «гласність». Не свобода слова, а саме тільки натяк на неї, подання інформації об’єктивно з неупередженим ставленням до фактажу, власне й призвело до глобальної руйнації Великої Брехні, на якій трималася московська комуністична імперія.

І от читаємо сенсаційне повідомлення в «Аргументы и Факты» за 22 жовтня 1990 року про наше рідне місто Суми: «Но уж когда и в почти русском приграничном городе Сумы местные депутаты решили поднять националистический Украинский флаг, то что уж говорить не только о Западной, но и об Украине в целом, которая уверенно идет к своей политической самостоятельности». Дійсно, в ті буремні часи можна було очікувати чого завгодно, але отакого відверто антиімперського, національно-українського кроку важко було передбачити навіть всезнаючим московським політологам з партквитками в кишенях. Що ж сталося? Звідкіля в російськомовних Сумах, де на той час не залишилося навіть жодної української школи, раптом отакий політичний «конфуз»?

Бо ж загальновідомо, що жовто-блакитний національний прапор є символом з давніх-давен саме української нації,  і отже його законне встановлення над будинком міської ради – то є найпершим проявом відродженої національної гідності, за якою чітко окреслювалась і наступна державна українська незалежність.

Звідкіля ж взялися ці сумські депутати з таким високим рівнем національної свідомості, що своїм патріотичним вчинком поставили в політичний тупик не тільки місцевих партійних бонз, а й відгук дійшов аж до Москви? Віддамо належне інженеру заводу Фрунзе О. Воробйову, який  спонтанно організував виборчий клуб «Виборець-89», представники якого О. Целбунов, В. Зябін, О. Федірко грамотно провели передвиборчу кампанію і в березні 1990 року ми мали демократичну більшість в Сумській міській раді, також групою депутатів із Народного Руху було сформовано групу «Слово», в якій налічувалось близько 50-ти депутатів.

Ідея встановлення українського прапора належала Ю. Тищуку, В. Казбану і була підтримана депутатами Верховної Ради О. Піскуном та О. Воробйовим. Ми відповідально готувались до цієї події наперед знаючі про можливий позитивний резонанс від цієї події для всієї України. Провели індивідуальну роботу з депутатами демократичної більшості. Проект рішення про прапор доручили доповісти Ю. Тищуку як більш-менш політично виваженому депутату. Звичайно, попередньо оповістили про цю подію представників української громади Сум і коли питання про національну символіку вносилося до порядку денного сесії міськради, то в актовій залі та на балконі зібралися просвітяни, українська інтелігенція з дітьми – десь близько 100 осіб. Особисто мною була запрошена школярка Оленка – донька одного з українських активістів, яка була вбрана в однострій жовто-блакитного кольору. І весь час простояла у цьому вбранні перед трибуною аж до позитивного прийняття рішення. Сесійна зала була битком набита людьми. Всі очікували справді історичного моменту. Після короткої доповіді Ю. Тищука мною була озвучена історична довідка про українську національну символіку і відразу ж запропоновано без обговорення прийняти рішення. Чому без обговорення? Бо компартійці та антиукраїнці «забалакали» б це питання. І, зрозуміло важко було б розраховувати на прийняття позитивного рішення. З цим погодився головуючій на сесії О. Соболєвський. Отож з 200 депутатів утрималися тільки дві особи всі інші – «за». Вважаю, що комуністи були настільки приголомшені святковою атмосферою зали та й загальним всеукраїнським піднесенням, що під овації присутніх також підняли руки «за». Це було перемогою! І перемогою справді історичною. Я пишаюся тим, що якоюсь мірою був причетний до цього першого кроку українського відродження.

Згідно існуючого на той час положення всі рішення міської ради мусив забезпечувати виконком. Але проходить день, проходить два – прапора над радою не піднято. Ну що ж, розумію, що для «членов партии СССР», який тоді ще існував, встановити жовто-блакитний прапор націоналістів (а виконком всуціль складався з членів КПСС) – смерті подібно. Ну, що ж в такому разі збираймося докупи – О. Піскун, О. Воробйов, Ю. Тищук, В. Казбан, І. Лифар, В. Осадчій і вирішуємо виконути рішення сесії міськради. Наші хлопці, українці, виготовляють металевий каркас-кріплення і ми 24 жовтня 1990 року самотужки піднімаємося на дах Сумської міської Ради, вона на той час знаходилася в приміщенні нинішньої Зарічної Ради, по вул. Харківській, і під оплески та вигуки «Слава Україні!» кількох десятків сумчан, що зібралися внизу – вперше на Лівобережній Україні встановлюємо український прапор, який незабаром постане державним. Всі ці події було зафіксовано на відеокамеру В. Осадчим та нажаль, після його смерті і до цього часу ми не можемо віднайти тих відеокасет. Тож над Сумами і до цього часу майорить український прапор – віковічний символ української нації, її самоутвердження як державної спільноти невмирущої єдності багатьох поколінь українців.

Віктор Казбан, депутат Сумської міської ради 1990-94 рр.