Чому православний християнин має бути націоналістом – пояснити легко. Захищати своїх близьких, свій народ і свою Вітчизну – священний обовязок християнина. Таким чином він виконує заповідь любові до ближнього. Адже ближніми у першу чергу є одновірці, рідні та співвітчизники. Тобто, любити свій народ і Батьківщину не те що дозволяється – передписується. Деякі православні кажуть, що націоналізм – гріх. Це гріх, якщо нація ставиться вище за віру та Господа. Проте, якщо на першому місці залишається Господь, ми можемо робити усе, що не суперечить вірі. Більш того. Будь-яке наше заняття може – і повинно – стати формою служіння Богу. Ми можемо займатися і менеджментом, і мистецтвом, і політикою. Коли це - на славу Господа.

Важче пояснити, чому націоналіст має бути православним. Це не очевидно. Аргументи ж на кшталт «заради спасіння душі» далеких від віри товаришів не вражають. Проте, націоналіст таки має бути православним. І ось чому.

1.       Нація як така не може бути самоціллю. Пробудимо (чи створимо) націю – і що далі? Що із нею робити? У нас уже був печальний досвід незалежності. Стільки століть українці мріяли про незалежність. А коли вона сталася, виявилося, що невідомо, що із цим робити. І незалежніть, і нація – не ціль, а засіб. Інструмент для втілення чогось вищого. Раніше вважалося, що це «вище» - ідеологія. Проте, у сучасному світі ідеології не мають сенсу. Ідеї вмерли. Лишилися тільки ірраціональні, нелогічні  почуття. І віросповідання. Нація має стати провідником волі Божої. Інакше існування її безсенсове. Власне, і нації ніякої виникнути не може, доки у народу не буде вищої мети. Заради якої варто жити і вмирати.

2.       Якщо єдина можлива революція – революція особистості, то вона ж одночасно буде і християнською особистістю. Тому що тільки християнство ставить у центр Всесвіту особистість. І стосунки між ними. Бог – Особистість. І людина має бути особистістю. Не біологічним автоматом. Це означає – жити на повну. Проявлятися на повну. Діяти. А не скніти, жаліючись на власну долю. Ніцше помилявся. Надлюдина – християнин, не атеїст. Бо сама по собі людина дійсно нічого не варта. Ні на що не здатна. Але вона здатна на все, коли з нею – Бог.

3.       Усі найкращі прояви, почуття, поняття;  усе, чим ми захоплювалися в юності, читаючи пригодницькі романи – має християнські корені. Людська гідність, вірність, жертовність, любов врешті-решт – діти віри. Благородний герой, яким його уявляють європейці (отже, і ми) – це християнин. По-іншому не буває. Зараз немає благородних героїв, а самі лише мерчендайзери, бо віра занепала. У нас же, якщо не хочемо бути мерчендайзерами, вихід один. Черпати натхнення з першоджерела. Тобто, християнства.

4.       Християнину легше жити. І не лише тому, що він сподівається на підтримку Господа. Християнство дуже точно описує світ, людину, і ті процеси, що всередині них відбуваються. Тому віруючий краще розуміє, що відбувається. І зі світом, і з людьми навколо, і з ним самим. Останнє – чи не найважливіше. Віруючий знає, як боротися із власними негативними проявами. Тому краще поводиться, особливо в екстремальних ситуаціях.

5.       Між людьми, пов‘язаними вірою, зовсім інший рівень стосунків. Одна справа разом пиво пити, інша – разом молитися. Віруючі утворюють не просто тусовку чи організацію. Сім‘ю. вони не товариші, однодумці чи друзі – вони брати. І зрадити, кинути, підставити брата – зовсім не те саме, що просто однодумця. Крім того, християнство стверджує, що стосунки із братами – це стосунки із Богом. Тобто, негідна поведінка щодо братів – негідна поведінка щодо Бога. Це зобов‘язує.

Чекати, що націоналістична молодь прямо зараз прийме вольове рішення й стане православною – безглуздо. Проте, слід замислюватися над цим питанням. Хоча б час від часу. Це життєво необхідно. Не лише для власної душі, але  й для справи. Ми знову й знову переконуємося: Євангеліє має рацію. Людина слабка. Людські сили – мізерні. Ми нічого не можемо змінити самотужки. Скільки б не старалися. Значить, треба кликати на допомогу. Того, Хто дійсно може допомогти.

Надія Моклюк