09:09 АнтиТабачна Кампанія – іспит на зрілість української нації | |
 Призначаючи Міністром освіти особу, відому своїми реакційними поглядами і українофобськими висловлюваннями, нова влада, очевидно, відчувала свою безкарність. Потреба бачити на такій посаді саме Дмитра Табачника пояснюється, безперечно, тим, що Янукович і його команда возведуть реваншизм і реакцію в ранг своєї офіційної політики. Таке призначення засвідчує, що ніякі обіцянки про «пошук компромісу» і «об’єднання країни» нинішня влада виконувати не збиралася і не збирається. Попри появу у владному апараті декількох осіб, скажімо так, не донецького походження, неприхованим лишається той факт, що Янукович не є президентом цілої країни, а лише 2-3-х областей та для невеликої кількості соціально-вікових груп – в першу чергу, для пенсіонерів, що мріють як не про повернення СРСР, так про «міцну дружбу» з Росією, та представників фінансово-олігархічних груп Східної України. А для решти населення у нього є Табачник. Хтось сумнівався, що він буде в новому Кабміні? Даремно! Адже наявність цієї фігури в одному з владних крісел гарантує реалізацію тієї гуманітарної політики, принципі якої стали чи не основною приманкою для електорату нинішнього президента на виборах-2010. Це і питання «другої державної мови», і відмова від вступу до НАТО, і тісна інтеграція з Росією, і перегляд історії з усіма наслідками, що витікають звідси. Януковичу понад усе потрібно зберегти обличчя «поборника прав» російськомовного населення. Плюс він хоче зберегти «прєємствєнность» традицій управління в стилі Леоніда Кучми, бо ж інших управлінських методів, окрім кумівських, він не знає і не сприймає. Вже сам факт того, що Янукович відмовляється враховувати позицію навіть частини своїх соратників по партії, які виступають проти Табачника, говорить про його наміри повернутися до авторитарних, «ручних» методів управління країною. Говорити про повернення часів, в яких ми жили до «Помаранчевої революції» можна довго. Але наразі у нашого суспільства поки ще є можливість довести, що кучмізм безповоротно лишився в минулому. Ми маємо досвід у відстоюванні своїх прав. Використаймо його, ми ще не забули як це робити. Дмитро Табачник – це не просто міністр-українофоб (один з дуже багатьох, до речі), не просто бюрократ «комсомольського загартування», що не визнає демократичних цінностей і методів керівництва, не просто реформатор (тут варто було б сказати ДЕформатор) системи освіти, який прагне скасувати зовнішнє незалежне оцінювання і повернути корупцію і хабарництво у вітчизняні виші. Ні, він в першу чергу є зухвалим викликом нової влади нашому суспільству, тест на міцність, тест на зрілість громадянського суспільства та української нації в цілому. Він є свого роду «лакмусовим папірцем», реакція суспільства на який визначить подальшу політику команди Віктора Януковича. Нова влада ніби перевіряє нас на міцність: от, мовляв, дурні хохли, спробуйте, зніміть Табачника, побачимо, чи ви здатні хоча б на це. І якщо ми впораємося, то доведемо, що урок 5-и річної давнини не минув для нас марно. Якщо дозволимо Табачнику лишитися міністром – тоді все: можна буде «натянуть потуже ушаночку» і сидіти й чекати, поки «старший брат» не прийде і не затисне нас в своїх міцних «обіймах». Поразка антитабачниківської кампанії буде означати, що суспільство (ще або вже) не може боротися за право жити в українській Україні, Україні європейській, правовій, демократичній. Бо, окрім Табачника, в Кабміні є набагато серйозніші фігури, проти яких так чи інакше також доведеться вести боротьбу: це і віце-прем’єр Семиноженко, друг Леоніда Кучми, і міністр внутрішніх справ Могильов, заступником якого є той самий генерал Попков, що готовий був розстріляти Майдан в грудні 2004 року, це і Василь Цушко, який, посідаючи крісло міністра економіки, є для цієї ж самої економіки просто небезпечним, це і Нестор Шуфрич, очільник МНС, який вже сам по собі є надзвичайною ситуацією… Список можна продовжувати. Наразі ясно одне: якщо студенти і громада, що їх підтримує, зможуть вистояти – ми отримаємо першу перемогу над нової владою, якщо ні… Якщо ні, то є ймовірність, що наступні загальнонародні виступи почнуться з гранатами в руках, якими ми будемо закидувати російські танки на вулицях українських міст. Сергій Багряний | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |