У серпні 2008 на устах кожного звучало "Сьогодні Грузія, а завтра Україна?"  Рівно через рік, із останніх висловлювань  президента Російської Федерації Дмітрія Мєдвєдєва, ми зрозуміли, що абстрактне "завтра" настало. На тлі моря, чайок і військових кораблів, серед гнівних слів, підло прикритих тезою "братерства", на адресу керівництва нашої держави прозвучав ультиматум. Ми пам'ятаємо, що останній ультиматум Москви до Києва закінчився боєм під Крутами. Тоді під облудними гаслами братерства, єдності, справедливості на українську землю прийшла війна, плач і страждання.  Тоді, як і сьогодні, українські політики більше переймалися внутрішніми чварами, ніж долею країни. Сьогодні, як і тоді, першими під удари куль можуть піти не вони, а українська молодь.

Україна завжди була зацікавлена у добросусідських відносинах із Російською Федерацією. Але, на жаль, Росія хоче бачити нас не в статусі рівноправного партнера, а в ролі "молодшого брата". Та навіть молодший  брат,  на їх переконання, не має права на свій відмінний світогляд, на своє бачення минулого. Хто пояснить, чому смерть 168 осетин за офіційною кремлівською пропагандою є "геноцидом осетинського народу", а вимога визнати загибель 8 мільйонів жертв Голодомору геноцидом українського народу є "нагнітанням антиросійської істерії"? В Україні, де на думку Д. Мєдвєдєва переслідується російська мова, успішно діють російські школи, вільно можна купити російську книгу, газету, журнал, не кажучи вже про вільне спілкування. У Росії,  де проживає близько 5 мільйонів етнічних українців, немає жодної школи, жодної радіостанції, жодного телеканалу українською мовою... Смішно чути, що Київ витісняє російський бізнес і капітали з України, як стверджує у своїй заяві Мєдвєдєв. Хай би президент РФ попросив своїх помічників підготувати список українських підприємств і банків, які працюють на території Росії. Таких просто немає. З подачі Кремля український бізнес для Росії "персона нон-грата".

Цікаво, що відкритий лист президента Мєдвєдєва збігся  з його ініціативою РФ про те, що верховний головнокомандувач (тобто він) може без оголошення війни і згоди Федеральних Зборів, по суті, завдавати військові удари, у тому числі і ядерні, по чужій території. Тобто будь-яка забаганка однієї людини вести військові операції "з примусу до миру" одержала законодавчу основу. Після цієї ініціативи зрозумілі заяви Мєдвєдєва з приводу розміщення російського ЧФ у Севастополі. Заборона російським військам вільно, на свій розсуд, пересуватися територією України, на їх погляд, є "перешкоджанням діяльності Чорноморського флоту Росії", а вислання російських шпигунів за межі України – "руйнуванням дипломатичних відносин."

Після заяви Дмітрія Мєдвєдєва, фактично, дипломатичні відносини між нашими державами розірвані, а у своїй поведінці РФ керується не нормами міжнародного права, а "правом сильного".