20:09 Радянське дежавю в Куземині | |
 Іноді буває так, що якась помітна постать прославляє певне місце. Ось хто б почув про село Куземин, якби його історія не була пов’язана з долею майже невідомого в Радянські часи і знаного сьогодні всьому світу імені Івана Багряного? …З Охтирки до Куземина трясемося невеликою маршруткою, під саму зав’язку напханою людьми, з гулом розмов та типовими під час таких поїздок жартами водія на кшталт: "На ходу не вистрибувати". Якість дорожнього покриття, а точніше його відсутність, викликає невдоволений шепіт шофера та гучні емоції пасажирів. По приїзді одразу відчулась якась загадковість, навіть таємничість… Село велике, з розвиненою інфраструктурою: церква, сільрада, школа, дитсадок, лікарня, аптека, клуб, будинок культури, бібліотеки, магазини, пам’ятники, словом еталонне для Радянської епохи. Виходимо біля школи, поруч сільрада, обсаджена, ще в совєтські часи, стрункими ялинами. Підходимо ближче, і про ці ж таки часи нагадує скам'янілий монумент вождю світового пролетаріату прямо перед входом до сільської адміністрації. Люди Куземина дещо замкнені, на розпитування не ведуться, поглядають на чужих в селі людей не без підозри. Настільки мовчки і прискіпливо роздивляються нас, що стає навіть трохи не по собі.  Поспілкувавшись в сільській раді, прямуємо до школи. Перед поважною в селі установою, яка носить імя земляка, Героя Радянського Союзу Василя Шаренка, на постаменті справжній літак, як символ визволення краю від німецьких окупантів. Оглядаємо класи, куток-музей Шаренка, знайомимось з технічним колективом, викладацького немає – канікули. Від екскурсії по школі в цілому задоволені, ось тільки запитання про постійно діючу музейну експозицію Івана Багряного залишилося відкритим. Від школи пряма дорога до центру села. Тут є аптека, два магазини із продажу провіанту. Ліворуч дорога повертає до центрального меморіального комплексу тим, хто встановлював радянську владу в селі та воякам, які загинули в часи Другої Світової. Політичне життя тут практично нікого не цікавить, зате економічна ситуація в селі замальовується в усій її непроглядності: роботи не має, до розбитих доріг не має нікому діла, останні занедбані в селі хати розбираються на дрова. Песимізм посилюється, коли на дошці об’яв і ледь не на кожному стовпі читаєш рекламні оголошення місцевого священика про якісне надання ритуальних послуг. Та все ж із чітко виписаної радянської історії Куземина, загадково визирає історія українська, і виводить її сьогодні до нас постать славного сина України, незламного борця з тоталітарним режимом Совєтів, поета і письменника Івана Багряного, для якого Куземин відіграв в житті велику роль, а точніше, власне, визначив його подальший шлях і життєву долю. Народився письменник в Охтирці в сімї муляра. Мати походила із заможного селянського роду Кривушів із Куземина. Тут жив дід Івана, до якого він так полюбляв приїздити. …І не знав тоді ще 14-річний підліток того далекого 1920 року, не знав, що подія, яка відбудеться літнього вечора на дідусевій пасіці в с.Куземин, стане прелюдією до всього його «совєтського» життя, визначить його подальшу долю. Про цю подію напише потім Іван Багряний у своєму памфлеті «Чому я не хочу повертатися до СРСР», вже коли буде в еміграції 1946 року: «Аж ось одного дня над вечір прийшли якісь озброєні люді, що говорили чужою мовою, і на моїх очах і на очах інших унуків під наш несамовитий вереск замордували мого діда Єгора Кривушу, а з ним і сина його (а мого дядька). Я жив тоді в дідуся на селі, на пасіці. Дідусь мав 92 роки і був однорукий каліка, але трудився на пасіці, доглядаючи її. Він нагадував мені святих Зосиму і Саватія, що були намальовані на образку, який висів під старою липою посеред пасіки. Вони довго штрикали їх штиками і щось допитували, стріляли в лежачі скривавлені тіла з пістолетів і реготілись… Вони гидко лаялися під старою липою посеред пасіки, коло ікон святих Зосими і Саватія. Все було забризкане кровю.  Кров усе життя стоятиме у мене в очах… У ту ніч було вимордувано в селі всіх стареньких господарів і священика, і організував ту ніч (як і безліч таких ночей) большевизм в особі представника «ЧЕКА» та більшовицького «істреботряду». Замучали вони мойого діда за те, що він був заможний український селянин (мав 40 десятин землі) й був проти «комуни», а дядька за те, що він був за часів національної визвольної боротьби—1917/18 роках – вояком національної армії Української Народної Республіки, за те , що боровся за свободу і незалежність українського народу…» Ось так починалися 1920-ті в Куземині. Та селяни чомусь воліють не згадувати про ті події. Чому? А тому, що страх перед нищівними жорнами совєтчини міцно закарбувався в пам’яті українців. В селі мешкає родичка Івана Багряного, його двоюрідна племінниця Цуприк Варвара Григорівна. Тож ми направилися за вказаною нам у сільраді адресою. …Стара сільська хата, занедбане подвіря викликали не надто приємні відчуття. Стукаємо у вікно, через певний час з хати першою виходить коза, за нею, виснажена життям і стурбована візитом незнайомців, бабуся. Вона теж не з великим ентузіазмом розповідала про свого дядька. І не дивно, адже за старих часів навіть думки про нього відкидала. Згадала, що якось він приїхав із заслання до них в Куземин, в короткому кожуху, привіз і залишив почитати «Скельку», довго говорили з батьком і знову надовго поїхав… ...18 років незалежності України… Немає тих страшних загроз, здавалося б ті страшні часи давно мали стати минулим. Нажаль. Центральними вулицями села донині є Леніна, Московська. А де ж Багряний? На запитання про перейменування чуєш: люди у нас не хочуть і не підтримають. Чекаючи на від’їзд не покидало відчуття дежавю. Здавалося, що ти побував у 1980-х, з яких до сьогодні в селі, нажаль, майже нічого не змінилося. …Поверталися тією самою маршруткою, по тій же розбитій дорозі. Та вкотре підстрибуючи на сидінні, потрапивши до ями, в голові виринали тужливі думки та народжувалася безліч сумних запитань. …Та хто спроможеться відповісти на них? Сергій Бутенко
| |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |