Перший пов´язаний зі створен­ням потужної громадсько-полі­тичної організації, яка мала на­зву "Народний рух України за пе­ребудову", другий - з автори­тетною політичною партією НРУ, яку очолив Вячеслав Чорновіл.

Новий генсек СРСР Михайло Горбачов, рятуючи імперію від політичної, економічної руїни та культурного загнивання, вису­нув гасла перебудови, демок­ратизації й гласності. Пригля­даючись до цих процесів, патрі­отично налаштована інтеліген­ція України з деяким запізнен­ням (порівняно з країнами Балтії) створює Народний рух України за перебудову, який ставить мету - відновлення ук­раїнської державності ненасиль­ницьким парламентським шля­хом. Мети було досягнуто, і ви­никло питання, яким надалі по­винен бути Рух - залишитися громадською організацією чи перетворитися на партію?

Якщо зважити, що структура Руху була побудована за прин­ципом колективно-індивідуаль­ного членства, що в нього вхо­дили не лише громадські органі­зації (Товариство української мови, "Меморіал" та інші), а й новостворені політичні партії (Ук­раїнська республіканська партія, Демократична партія України), то Рух не мав перспективи збе­регти себе як громадська орган­ізація, тому почав розпадатися. Процес цей був пов´язаний з на­ближенням нових виборів до Верховної Ради України. Отже, перетворення Руху на політичну структуру було вимогою часу, а не (як дехто вважає) примхою окремих політиків. Аналогічні трансформації відбулися у Польщі, Литві, Латвії та Естонії. Зберегти велетенську за кіль­кістю членів громадську органі­зацію, в яку входили представ­ники різної політичної орієнтації, було неможливо.

- Ви були одним із заснов­ників Народного руху Украї­ни. Впродовж усієї історії На­родний рух був об´єктом на­паду з боку влади. Сьогодні в Русі також є проблеми, зок­рема з керівниками трьох га­лицьких областей. Чи не по­в´язані нинішні проблеми із зовнішніми чинниками, і хто, на вашу думку, за цим стоїть?

- Від початку заснування Руху і до сьогодні між керівниками держави та Рухом існували складні стосунки. Керівники дер­жави завжди намагалися підпо­рядкувати собі Рух, впливати на нього, використовувати його у своїх цілях. Мета ж Руху була протилежна - впливати на кері­вників держави, примушувати їх відстоювати не власні, корпора­тивні, а національні інтереси. Че­рез свої приховані важелі усі три президенти України причетні до різних внутрішніх конфліктів і су­перечностей в Русі. Незабаром стане відомо, як керівники дер­жави фінансували Рух з метою перетворити його на маріонет­ку, розчленувати... Ініційований свого часу Юрієм Костенком розкол Руху, як і створення Руху за єдність на чолі з Богданом Бойком, були профінансовані провладними силами. Не без зовнішніх впливів - політичних дивідендів і фінансових вливань - обходилися намагання знищи­ти Рух, вливши його до партії "Наша Україна", а також остання потуга - створення громадсь­кого руху "За Україну!", головну роль в якій відіграють наближені до керівника держави та його Секретаріату політики.

- На останньому з´їзді Руху ви заявили про оперативні зв´язки з КДБ колишнього чле­на НРУ Я. Кендзьора. Що спо­нукало вас до такої заяви?

- Моя заява була викликана розгнузданою, безвідповідальною діяльністю Ярослава Кендзьора, спрямованою на дискредитацію Бориса Тарасюка як політика, дипломата, голову Народного руху України і, врешті-решт, - на руйнацію цієї історичної партії. Виступи Я. Кендзьора вийшли за межі пристойності. Ось чому своєю усною (підкреслюю - ус­ною) заявою я дав зрозуміти цьо­му завжди від когось залежному політику, що аналогічні звинува­чення можна пред´явити також йому. Тривалий час не торкався цього питання, вважав, що після здобуття Україною незалежності не час для взаємних звинувачень.

Якщо дотримуватися христи­янських норм, головним кри­терієм повинен бути аналіз, якою є людина сьогодні, а не якою вона була вчора. Маємо чимало при­кладів, коли окремі люди з різних причин і мотивів підтримували в минулому "оперативні зв´язки" з КДБ. але минув час, і ці люди ста­ли іншими, звільнилися від при­низливої ролі. Оптимальний ва­ріант, якщо б вони самі розпов­іли про цю сторінку власного життя, а не звинувачували ко­гось у гріхах, до яких самі при­четні. Маю на увазі доповідну записку полковника Львівсько­го управління КДБ Киричука, в якій згадано ряд відомих імен, але в різному контексті. Наприк­лад, про Михайла і Богдана Горинів та Любомиру Попадюк на­писано, що "С учетом дифференцированного подхода нача­та компрометация перед единомышленниками "Бориса" -Горыня Михайла, "Семена" - Горыня Богдана и "Связистки" - Попадюк Любомиры" (З метою таємного стеження КДБ при­своювало об´єктам стеження псевдоніми). Отже, йдеться про застосування до цих людей підлих засобів - паплюження імені, діяльності. Цими негідни­ми методами боротьби з диси­дентами КДБ займався постійно.
Ярослава Кендзьора у цьо­му документі згадано в іншому аспекті: "установлены оперативные контакты со ... "СПОРТСМЕ­НОМ" - Кензером Я". Встанов­лення з окремими людьми опе­ративних контактів - це специ­фічна професійна діяльність КДБ. До сьогодні оперативні ма­теріали КДБ зберігаються у су­ворій таємниці.

- На початку цього року го­ловою НРУ на черговий дворічний термін обрано Б. Та­расюка. Чи правильним було рішення у 2003 році запроси­ти Тарасюка очолити НРУ? Наскільки обґрунтованими є заяви Я. Кендзьора про те, що Б. Тарасюк працює на ФСБ?
- У мене немає жодного сум­ніву в тому, що звернення у 2003 році чільних представників Руху до Бориса Тарасюка з про­ханням очолити партію було правильним. У складній ситуації, в якій опинився НРУ, конче по­трібна була авторитетна, енер­гійна, досвідчена в організацій­них справах людина, яка могла б зберегти й зміцнити Рух як партію національно-демокра­тичного спрямування. Борис Тарасюк був саме такою - відо­мою в Україні й за кордоном людиною, політиком, що. відпо­відно до Програми Руху, по­слідовно відстоює євроатлан­тичний курс України, а тому був беззастережно обраний голо­вою НРУ. З ним заприятелюва­ло чимало рухівських ветеранів, в тому числі Ярослав Кендзьор, який усіляко підтримував ново­го голову НРУ, особисто супро­воджував його у поїздках по Львівщині та Карпатах.
Ставлення Я. Кендзьора до Б. Тарасюка різко змінилося, коли виникла примара передчасних виборів 2008 року і обговорення орієнтації на створення нової ко­аліції. Кендзьор, усвідомлюючи, що після 18 років депутатства не має шансів вкотре потрапити до парламенту за списком Руху, по­чав шукати нових покровителів, які радо підтримали (чи ініціюва­ли) його війну проти голови Руху. В гарячкових випадах Кендзьор вдався до абсурдних звинувачень Тарасюка у праці на користь Росії, договорився до того, що НРУ очо­лює агент КДБ і ФСБ. Ці інсину­ації легко спростовуються по­слідовним відстоюванням Бори­сом Тарасюком національних інтересів України на всіх поса­дах, які він займав. Наведу яск­равий приклад. Після проголо­шення Україною незалежності Ро­сійська Федерація докладала чи­мало зусиль, щоб обґрунтувати безглузде твердження, що Сева­стополь не був переданий Україні разом з Кримом, а тому нале­жить Росії. Шовіністична вакхана­лія дійшла до такого рівня, що у липні 1993 року Верховний Совєт РФ прийняв постанову про рос­ійський статус Севастополя. Важ­ко сказати, якого повороту мог­ла набрати ця свідомо запрогра­мована провокація, якщо б не ак­тивна дипломатична діяльність заступника міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, який, прибувши у Нью-Йорк, домігся щоб Рада Безпеки своїм рішен­ням визнала російську позицію щодо Севастополя такою, що су­перечить Статуту ООН і російсь­ко-українському договору. Не дивно, що після 1993 року і до сьогодні з боку керівних кіл РФ бачимо вороже ставлення до Бо­риса Тарасюка. Тільки отруєний жовчними емоціями інтелект міг виплодити підозру, що Тарасюк працює не на Україну, а на Росію. Достатньо було б Тарасюку фор­мально поставитися до своєї місії у Нью-Йорку, і Росія була б йому повік вдячною, але так не стало­ся й не могло статися, бо Тара­сюк і тоді захищав, і нині послідов­но захищає національні інтереси України, а не Росії. Його обурен­ня недавніми нетактовними вис­ловлюваннями посла Росії В.Черномирдіна щодо України і Прези­дента України - ще один доказ проукраїнської позиції голови Руху Б. Тарасюка.
Зрештою, Бориса Тарасюка не виштовхували б силою з уря­ду Януковича, якби він служив інтересам Росії.

- Ви увійшли в Політраду Руху, що означає повернення до активної політичної діяль­ності. Чим це зумовлено?

- Це не моя ініціатива, а рішен­ня делегатів з´їзду, які вважали, що під час засідань Політради НРУ мій політичний досвід, мої міркування й аргументи можуть прислужитися у прийнятті пра­вильних тактичних і стратегічних напрямних нашої партії. Я не за­перечив, оскільки не хочу й не можу стояти осторонь гострих політичних процесів, що відбува­ються в Україні, а також тих дис­кусій, що проходять в НРУ.
Газета "Високий замок"
Розмовляв Сергій ОВДІЄНКО.