08:44 Рухівцю Борису Ткаченку – Шевченківську премію | |
 У приміщенні управи обласної організації Народного Руху України відбулася нарада представників ряду громадських об'єднань міста Суми. Присутні виступили з ініціативою клопотання перед Комітетом з Національної премії України імені Тараса Шевченка про присудження звання лауреата цієї премії видатному письменнику-краєзнавцю Борису Ткаченку за його книгу-мартиролог про геноцид українського народу під назвою "Під чорним тавром". (За Великою Радянською енциклопедією: геноцид - фізичне знищення окремих груп населення за расовими та національ-ними принципами; мартиролог - а) збірник повістей про святих і мучеників; б) перелік жертв, переслідуваних терором.) Кажу це не тільки для тих, кому байдуже або через своє невігластво не знає про це. А кричу криком для тих, хто свідомо, нагло, безсоромно замилює очі молодого несвідомого обивателя, стверджуючи, що український народ у 1932-1933 роках потерпав не від геноциду, а від недороду, який виник внаслідок власної ліні, безтурботності та недбальства всієї нації. Це безсоромна брехня. Комуністичні нелюди, які штучно створили голод тоді і тепер намагаються(заради втечі від неминучого покарання за цей злочин, та ненавидячи всіма фібрами нікчемних душ свій народ) сховати злочин від усього світу. Цього зробити їм не дозволять люди, подібні Борису Ткаченку. Доля познайомила мене з Борисом відразу після мого переведення взимку 1977 року з Донбасу до Сум. Посівши за наказом міністра одну із чільних посад в обласному управлінні сільського господарства, я, ретельно вивчаючи нові кадри, відразу запримітив кремезного і ошатного агронома з Лебедина. Він з першого погляду відзначався не лише статурністю, а й примітним розумом та розсудливістю. Трохи пізніше мені стало відомо, що він, працюючи агрономом по захисту рослин, не тільки вправно керує ділянкою, а й, на думку районних керманичів, має "ґандж". Він пописував на шкоду "державі", чіпляючись за "якийсь голодомор". Звичайно, це керманичам не подобалось, і вони всіляко його переслідували, докоряючи інакодумством та дисидентством. Скільки було можливо, я його захищав не тільки перед районними, а й передобласними начальниками, до яких я був вхожий. Наші думки і дії вже на той час буди споріднені. Адже на час голодомору мені було вже десять років. Після розкуркулення в 1930 році мій батько був репресований, а сім'я розповзлася гола поміж люди. Батько втік із тюрми і, сховавшись забійником у шахті, зібрав сім'ю докупи. Це нас усіх врятувало. Шахтаря перед спуском у шахту досить щедро годували. Зі своєї пайки батько випивав лише чай, віддаючи через мене обід сім'ї. Той пайок ділився на шість частин тільки після того, як мама, подрібнивши, змішувала його зі свіжою тирсою і пильно переварювала з різним бур'яном. Саме цю тирсу та бур'янці добував я зі старшим братом, вистоюючи коло тартака (пилорами) велику чергу - то був дефіцит! Ми врятували себе, хоч безробітні шахтарі масово помирали прямо на вулиці. Ініціаторами наради представників ряду громадських об'єднань міста Суми є відомі правозахисники області Віктор Казбан, Микола Карпенко, Олександр Крамаренко, Сергій Бутенко та ін. Я щасливий, що й мене долучили до цієї когорти. Від себе закликаю своїх друзів і знайомих долучитися до справи народження нового лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка. Борис Ткаченко вартий, щоб прикрасити список лауреатів від Сумщини. Василь Межовий | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |