В День народження Вячеслава Чорновола сумські рухівці вшанували його пам'ять. До меморіальної дошки, яка знаходиться на приміщенні управи СОО НРУ, лягли живі квіти. Світла пам'ять, тобі, незгасимий наш Лідере!

Перед присутніми виступили голова СОО НРУ Сергій Бутенко, почесна голова СОО НРУ Кате-рина Білолюбська, голова МО НРУ Віктор Азаренков, начальник управління внутрішньої політики ОДА Іван Шкурат.

Згадаймо Вячеслава Макси-мовича Чорновола, якому в грудні 2008 року виповнилося б 71 рік. Звичайно, якби не та штучно підлаштована "випадковість" з КАМазом, який обірвав життя цієї чудової людини. В Україні так уже ведеться: "випадково" організовувались хитромудрі обрусіння, депортації, голодомори… і ліквідації  яскравих особистостей, здатних повести українців до незалежності. Вячеслав Максимович Чорновіл був не тільки яскравою особистістю, а й мудрою людиною, яка наперед застерігала нас, а особ-ливо наших численних гетьманів та отаманів! - від необачних кроків ще на зорі відтворення нашої незалежності. Його численні публікації, на превеликий жаль, актуальні й сьогодні. "Бий свій свого, щоб чужі й духу боялися", - цю статтю він написав ще 1995 року, з приводу того, що демократи, котрі в основному виросли із НРУ, розбрелися по партіях та партійках, яким вже нема числа.  Та не просто розбрелися, але й воюють одна проти одної.

                Не знаю, чи не сказав би він і сьогодні те ж саме, зайшовши на хвилину у Верховну Раду? І що б написав, проана-лізувавши стосунки між учасниками вчорашнього Майдану? Адже ті стосунки дійшли до такого нагріву, що справжнім опонентам (регіоналам та комуністам) залишається тільки спостерігати хто кого переможе. Сьогодні лише частина НУ-НС (бачите до чого довело оте багатогетьманство!), на чолі з послідовником Чорновола Борисом Івановичем Тарасюком, наперекір деякій частці отих бундючних індиків, зробили правильний крок - підписавши чергову угоду про об`єднаність демократичних сил у коаліцію.

                Чи ж вистачить у нас здорового глузду на те, щоб у черговий раз не розсваритися, а об'єднатися. Тобто, зробити те, до чого нас весь час закликав Вячеслав Чорновіл. У 1998 році, як крик душі, Вячеслав Макси-мович випустив ще одну публікацію: "Обніміться ж, брати мої! - Україна чекає!"

                Україна чекає, зрозумійте це, шановні. І не надійтеся на чудо,- як писав у січні 1999 року Вячеслав Чорновіл, - бо чуда не буде. Чудо повин-но статися в душі кожного з нас, щоб обєднати нас,  як  тих американців, в одну згуртовану, патріотичну, непереборну силу - українську націю, а Україну - в незалежну, заможну державу.  Як  того й хотів незабутній Вячеслав Чорновіл.