Свято Соборності України збіглося з 90-ю річницею  вікопомної події, яка відбулася на Софіївській площі у Києві 22 січня 1919 року. Вперше за багатовікову історію українці об`єдналися в єдиній державі - Українській Народній Республіці. Знаменна подія у ті буремні часи була лише декларацією і політичним гаслом, яке  залишається актуальним і досьогодні. УНР і ЗУНР не могли знайти порозуміння через політичні розбіжності й відсутність державної влади на всій території.

Отаманщина Наддніп-рянської України прагнула будувати соціалістичне суспільство, а тому й не вбачали у більшовиках-ленінцях великого зла. Частенько то один, то другий командувач військ Дирекції переходив на бік червоних. Селяни за допо-могою отаманських загонів намагалися побороти анархію, а хтось захоплю-вався козацькою роман-тикою.

Як писав про свою службу у гайдамаках поет В.Сосюра:

І пішов я тоді до Петлюри

Бо надією серце цвіло…

Скільки нас ось таких попід мури

Від червоної кулі лягло!

Ще у грудні 1918 року у Вінниці члени Директорії дискутували з приводу того, яку модель держав-ності - європейського чи радянського типу слід обрати для України? Ці суперечки перейшли у відверту ворожість між лідерами В.Винниченком і С.Петлюрою. Перший навіть домовлявся про протидію військам Антанти. Це його слова: "Якщо не соціалістична Україна, то не треба ніякої!" Керівники ЗУНР не сприймали соціалістичної риторики УНР, а цілеспрямовано будували буржуаз-ну державу.

Політичні суперечки, міжусобна боротьба в оточенні російської білої і червоної армій та поляків призвів до загибелі Української держави.

Про ті трагічні часи колишній стрілець УГА (Української Галицької Армії) І.Левицький у книзі "Хиби в будові Української держави" писав:"Період будови нашої держави - це безнастанна боротьба своїх зі своїми… Ми самі робили себе "гряззю Москви, варшавським сміттям…" Хто ж руйнував нашу любу Україну, як не власні діти… Переворот за переворотом, боротьба партій, які творилися немов гриби по дощеві…  Населення було отруєне демагогічними революційними кличами. Соціалістичний уряд все ж  схилявся більше вліво, не рахуючись із вимогою життя…  Партійні цілі були на першому плані… Брак державного клича і брак пропаганди за кордоном… "

За 90 років правляча еліта України і надалі наступає на старі іржаві історичні "граблі". Щоб не втратити своєї Соборної держави, встаньмо разом на її захист! Відтворимо народну хвилю 1990 року, коли Ланцюг злуки від Львова до Києва об'єднав нас навіки!

Микола Карпенко,

історик і краєзнавець, член Крайового Проводу НРУ