Або ще такий факт: Ви з приємністю стверджуєте сьогодні, що український рух за неповних сто років зробив величезні поступи: в нас є це, в нас є друге, ми можемо вже дечим похвалитися, а того всього недавно ще не було. Чи багато з нас може відповісти: коли, хто, де і в який спосіб творив ці вартості? Ви назвете одне-два прізвища, ви наведете один-два факти і тим кожний з нас мусить вдовольнитися. На сторінки історії входять лише найзначніші імена і найпомітніші факти — тисячі імен, мільйони фактів щоденного життя, мільйони доказів праці, змагання зусилля лишаються поза сторінками історії. Вони як складові частинки ввійшли в ці більші факти, що їх око історика може намітити — самі стали непомітними.

Гарним є звичай, що в день великих національних свят народи руками своїми найвищих представників складають вінки на гробі незнаного вояка. Ми в день Свята Героїв складаємо вінки на могилах, висипаних в їх честь. В цей спосіб вшановуємо пам'ять тих, що своєю жертвою крові, самі часто невідомі, спричинилися до великої перемоги. Жертва крові, як форма найвищого героїзму, здобула належне для себе місце.

Але поза героїзмом крові є ще один героїзм — ГЕРОЇЗМ ЩОДЕННОЇ СІРОЇ ПРАЦІ, героїзм тих, що нікому незнані, в першім випадку творили велич культури, в другім — індивідуальними, непомітними успіхами дали великі результати нашого відродження. Про порівняння цих двох героїзмів говорити важко. В тому випадку це величини неспівмірні. Можна, проте, говорити про їхнє взаємне доповнювання, а в нас треба говорити спеціально про їх правильне розуміння.

Як багато одиниць з-поміж української молоді вміє заявляти, що як надійде слушний момент, то вони щойно тоді покажуть свій патріотизм. Цей слушний момент розуміють тільки як збройну боротьбу. Лише зложити в жертві життя — для них героїзм. Війна, збройна боротьба не є явищем відірваним. У формулюванні Клаузевіца «Війна — це тільки дальше продовження політики іншими засобами». Ще до війни мусить бути створений стан, який вможливлював би її ведення та зумовлював би її вислід. Ще до війни цілий народ мусить здобутися на це велике зусилля: війну приготувати так, щоб її виграти. Якщо будуть падати жертви в війні, то вони вже не будуть даремні.

Для боротьби, в формі великого довготриваючого планового зусилля в нас ще є дуже мало зрозуміння.

Що таке зусилля. Це невидна щоденна сіра праця кожного з нас на всяких ділянках життя. Кожний крок, кожний почин в цій праці мусить бути пронизаний однією думкою: Створити якнайкращі передумови для тієї фази боротьби, що вимагатиме вже жертви крові. Потрібне тут величезне напруження сил, потрібно багато самозаперечення. Ви можете працювати десь далеко, в глухій закутині, ви можете знайтися в середовищі, де треба буде все починати від початку, ви будете почуватися осамітнілими, ви не будете бачити виразно цілі перед собою — все це, про що була мова вище, — буде вам її прислоняти. Ви можете знайтися серед людей, що заняті своїми шкурними справами, не виявлять жодного зрозуміння для вашої роботи.

Якщо ж все таки у вас живішою понад усе буде думка, що від вашого відтинка залежить доля цілості — ви видержите. Таких людей, що видержують на стійці, маємо на думці, якщо говоримо про героїв сірої щоденної праці. Вони видержують не в оборонному становищі — вони видержують в наступі.

Наше національне життя вже досить зрізничковане. Кожний може знайти відповідне для себе місце для праці. Хто викручується від неї, мовляв: «піду тоді, коли буде треба і буде пора» — він тільки зручно маскує своє лінивство. Патріотизм мусить проявлятися не тільки в охоті зложити життя в жертві за національні ідеали, але й в охоті щоденною тяжкою працею здобути щораз нові позиції, творити щораз нові вартості. В історії нічого не приходить задармо. Ніякі вартості ані моральні, ані матеріальні не спадають з неба, але є результатом послідовної, тяжкої, щоденної роботи. Вони лежать в прямім відношенні до вложених зусиль протягом якогось часу. Коли б українське відродження не було результатом праці відносно тільки дуже малої частини української нації протягом неповних сто років, але працею багатьох мільйонів мобілізованих робітників, планово розставлених на різних відтинках, працею кожного дня, хоч би тільки протягом того самого часу, — наша державність сьогодні була б дійсністю.

Історія не складається тільки з великих подій і великих людей. Вони надають їй засадничий тон. Поява й великих людей і надій заіснування великих подій є зумовлені безупинним, послідовним, щоденним здобуванням щораз нових вартостей мільйонами незнаних робітників — героїв, захоплених одною думкою, одним змаганням. Дійсність українського націоналізму наростає не тільки через великі потягнення верхів, не тільки здобутки осягається жертвою життя деяких друзів — але також впертою, послідовною журавлиною працею мільйонів українців. Чим більш інтенсивна буде ця праця, чим більше напруження сил, чим краще використання найменшої хвилини — тим більше величною буде ця дійсність. Історія з признанням запише тільки наш ВЕЛИКИЙ ЗБІРНИЙ УСПІХ.

Юнацтво, плекаючи культ героїзму того роду, в творенні якнайкращих передумов для цієї фази боротьби, що вимагатиме вже жертви крові — мусить іти попереду.

Петро ФЕДУН—«ПОЛТАВА»
1943 рік

З книги: 

Федун Петро — «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1.
Твори /Упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; НАН України. Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича; ГДА СБУ. — Львів, 2008. — 720 с., 16 с. іл.